Перша  жарівка - електрична лампа розжарення-була винайдена у  1809році англійцем  Деларю.

У скляну трубку він помістив платинову спіраль, яка розжарювалася  електричним струмом.

Бельгієць Жобар у 1838 р.  Замінив платиновий  дріт вугільною паличкою та вперше застосував скляну колбу з розрідженим повітрям.  Розріджене повітря запобігало швидкому окисненню та згоранню тіла розжарення. У 1854 р.  німецький годинникар Г.  Гьобель,  що емігрував до США, демонстрував жителям  Нью-Йорка свою лампу,  у якій тілом розжарення було обвуглене  бамбукове волокно.  Вакуум у скляній колбі він створював шляхом заповнення та випливання ртуті, тобто за допомогою методу, що застосувався для виготовлення барометрів.  Лампа  Гьобеля

світилася протягом кількох годин: для промислового виробництва та широкого застосування її поява була дещо передчасна.

    Англійський фізик та хімік Дж. Сван у 1860 р. запатентував  лампу з товстою обвугленого паперу (або брістольського картону),  що розжарювалася у вакуумі. Вона виявилася недосконалою, і 18 років потому вчений запатентував лампу іншої конструкції-з вугільним волокном.  

     Протягом 1870-1875 рр.  Над конструюванням лампи розжарення працював російський інженер О. Лодигін. Його перша лампа була герметично закупореним скляним циліндром, крізь кришки якого були пропущені металеві провідники. Перша лампа Лодигіна горіла лише 30-40 хвилин.  Для збільшення часу горіння Лодигін встановив кілька вугільних стрижнів,  розташованих так,  щоб після згорання одного автоматично включався наступний.  У 1890-х роках,  проживаючи у США, О. Лодигін розробив кілька типів ламп із закрученою у формі спіралі ниткою розжарення з тугоплавких металів –вольфраму та молібдену.  Повітря з його ламп відкачували,  що збільшувало термін їхньої служби у кілька разів.  У 1906 р.  Лодигін продав свій патент на вольфрамову нитку розжарення американській компанії General Electric,  яка з 1910 року розпочала серійний випуск ламп розжарення з вольфрамовою спіраллю.  Такими лампами ми користуємося досі.